У 2026 році економіка продовжує стикатися з безпрецедентним кадровим голодом, який різко контрастує з оптимістичними офіційними даними. Виникає структурний парадокс: у той час як кількість офіційно зареєстрованих безробітних впала до історичного мінімуму у 93-94 тисячі осіб, справжній рівень безробіття, розрахований за методологією МОП, залишається на критичній позначці у 12%. Аналіз динаміки між 2025 та 2026 роками демонструє масштабний розрив між наявною робочою силою та реальними потребами ринку.
Найбільш тривожним індикатором цього періоду стало безпрецедентне скорочення офіційно працевлаштованого населення — загальне падіння обсягів робочої сили становить катастрофічні 5,3 мільйона осіб у порівнянні з довоєнними показниками. Ці сухі цифри свідчать про те, що мільйони працездатних громадян або мігрували, або остаточно перейшли в тіньовий сектор економіки, залишаючи офіційний бізнес без робочих рук.
Фінансова реальність: чому українці не поспішають на роботу
Відповідь на питання, чому за наявності тисяч відкритих вакансій люди не йдуть працювати, лежить у площині фінансової математики та державної політики підтримки. Система соціальних виплат створює своєрідну “пастку безробіття”: мінімальна допомога становить 1500 гривень, тоді як максимальні виплати обмежені рівнем 7100 гривень. Проте ключову роль у зміні поведінки на ринку праці відіграють державні грантові програми.
У 2026 році активно діє ініціатива “єРобота”, за якою суми безповоротного фінансування для створення власного бізнесу сягають до 1,5 млн гривень для певних категорій громадян. Для багатьох потенційних працівників математика очевидна: перспектива отримання солідного гранту на стартап або навіть життя на базові соціальні виплати виявляється економічно більш доцільною стратегією, ніж офіційне працевлаштування на стартові позиції, де середня заробітна плата ледь перекриває витрати на оренду житла та транспорт.
Регіональний вплив та демографічний зсув
У Львові, який за останні роки перетворився на ключовий економічний та міграційний хаб Західної України, ці макроекономічні трансформації відчуваються особливо гостро. Незважаючи на постійний приплив внутрішньо переміщених осіб, регіональний ринок праці паралізований тотальним дефіцитом молодих спеціалістів. Спостерігається активна міграція молоді віком 18–25 років або ж їхній масовий перехід на віддалену роботу з іноземними підрядниками. У результаті традиційний офлайн-бізнес залишається без притоку нових кадрів. Цей незворотний демографічний зсув змушує місцеві підприємства повністю відмовлятися від класичних HR-стратегій, зміщуючи фокус на утримання персоналу віком 50+ та найм тих демографічних груп, які раніше ігнорувалися ринком.
Реакція ринку: вимушена адаптація бізнесу
Щоб вижити в умовах прогресуючого дефіциту кадрів та різкої зміни споживчої поведінки, місцевий бізнес вимушено адаптується. Це вже не питання корпоративної соціальної відповідальності чи сучасних трендів, а сувора умова виживання. Показовим прикладом того, як індустрія реагує на нові виклики, є компанія з ремонту побутової техніки delta-service.lviv.ua. За статистикою сервісних центрів, протягом 2025–2026 років кількість звернень клієнтів стрімко зросла на 18–23%.
Джерело – https://delta-service.lviv.ua/
Через падіння купівельної спроможності населення масово відмовляється від придбання нової побутової техніки, натомість експлуатуючи прилади, яким вже понад 6–8 років. Це створює колосальне навантаження на сервісні компанії, які змушені в екстреному порядку розширювати технічні команди та наймати працівників без досвіду для їхнього подальшого навчання безпосередньо на робочому місці.
“Ми спостерігаємо стабільне зростання попиту на ремонт пральних машин, особливо техніки, яка працює понад 6–8 років. Домогосподарства дедалі частіше обирають ремонт як економічно доцільне рішення замість придбання нової техніки. Це змінює навантаження на сервісний сектор і потребує підготовки нових спеціалістів”, — коментує ситуацію галузевий експерт Дмитро Мірошников.
Прогноз на 2026–2027 роки: нова нормальність
Структурні зміни, що розгортаються на наших очах, переконливо доводять: український ринок праці трансформувався безповоротно. Дефіцит кваліфікованих технічних кадрів, старіння робочої сили та зміна економічних пріоритетів населення залишатимуться фундаментальними факторами у 2026–2027 роках.
Роботодавцям доведеться закладати у свої бюджети значно більші суми на автоматизацію процесів та безперервне внутрішнє навчання персоналу. Ті компанії, які продовжуватимуть сподіватися на повернення до довоєнної моделі ринку праці, приречені на стагнацію, тоді як бізнес, здатний до гнучкої трансформації кадрової політики, зможе закріпити лідерські позиції навіть у період затяжної кризи.
